Історія села Федорівка
Історія села ФедорівкаСело Федорівка засновано в середині 18 століття. Точної дати його заснування, звісно, немає, але в книзі «Подворовая перепись Елисаветградского уезда 1883-1885 годов» записано: «Шендерівка(Федорівка) – поселення давнє, між балками Троянна і Крута. Населення - поміщицькі селяни. Із них: селян – 106 чоловік, міщан – 2 чоловіки, євреїв – 4 чоловіки, дворян – 3 чоловіки, мужчин - 314, женщин – 306; 4 дома і 107 хат». Домом вважався будинок, що стояв на фундаменті і був покритий не соломою.
У 1773 році цариця Катерина остаточно розгромила Запорізьку Січ. Козаки пішли вниз по Дніпру з метою заснувати нову Січ, та для цього їм потрібно було перейти кордон із Річчю Посполитою, що проходив по Синюсі. Тож, зупинившись у мальовничому поселенні на березі Синіх Вод, козаки відправили послів до Варшави, щоб одержати від польського короля дозвіл на перехід кордону.
Дорога в обидва кінці зайняла два місяці, та ще чотири місяці посланці чекали прийому короля. А коли повернулися, то отримали таку відповідь: «Козаки можуть перейти кордон, але без коня, шаблі і мушкета». А що ж то козак без зброї? Козаки стояли біля села, у якому були дівчата-степовички, і не одне козацьке серце забилося по-собливому. Тому частина козаків залишилась у мальовничому поселенні на березі Синіх Вод, і вони стали гречкосіями.
Так виникло нове поселення по імені козака Федора чи Федірка – Федорівка. Поряд поселення козак Петруш, і сільце назвали Петрушевою. Не йти на нове місце Січі вирішила і частина духовенства. Як наслідок – село Попівка, а урочище, нижче Попівки, називається Чернече. А згодом цариця Катерина подарувала ці плодючі землі і село та призначила управляючим румуна Шандора, тому село почало називатися Шендерівкою. Якраз про це свідчить запис «Подворной переписи Елисаветградского уезда 1883-1885 годов».
У 1918 році у Шендерівці було установлено радянську владу. Після революції село стало називатися Федорівкою.
У 1928 році тут було створено два колгоспи – імені Кірова та імені Молотова.
У голодні 1932-1933 роки померли від голоду 174 жителі, 67 сімей. Тоді селян дуже виручила Синюха, річка-годувальниця. На одну вулицю припадало по одній корові. Кожній сім’ї раз у тиждень діставалася склянка молока.
А в серпні 1941-го року на берегах Синюхи в оточення потрапили 6-та та 12-та армії під командуванням Понєдєліна та Музиченка. Тоді сині води ріки були червоними від крові наших захисників. Тисячі наших воїнів загинули на її берегах. У Попівці цілий куток кладовища займає поховання безіменних солдатів, а у Федорівці та Новомихайлівці вони сплять у братських могилах. Із Федорівки 161 житель пішов на фронти Великої Вітчизняної війни, 84 з них загинули в боях. У сім’ї Загребельної Соломії Дмитрівни чоловік помер від голоду у 1933 році, а три її сини загинули на війні 1941-1945 років. Вічна пам'ять про захисників живе у серцях їх односельчан.
До революції, приблизно у 1906 році, у селі були побудовані млин і школа. За радянських часів від Тишківки до Федорівки прокладена асфальтована дорога. У селі побудовано нову школу, Будинок культури з кінотеатром, ФАП, дитсадок, кілька магазинів. Чимало зусиль для створення міцного, багатогалузевого господарства доклав повоєнний голова колгоспу Іван Іванович Шевченко.
24 серпня 2007 року, у День Незалежності України, одне із мальовничих сіл нашого Добровеличківського району Кіровоградської області Федорівка відзначало свою 230-ту річницю з дня свого народження.
1777 рік став початком відліку життя села з того часу, як воно отримало офіційну назву Федорівка і було занесене до імперського реєстру сіл Малоросії.
У день святкування ювілею села було згадано земляків, що роз’їхалися по світу і отримали всенародне визнання за свою самовіддану працю: С.І.Шепелюка, М.І.Шепелюка, Л.М.Чилікіна, О.О.Іваніченка, І.А.Романенка, А.О.Загребельного, В.Д.Шевченка, О.Д.Романенко, Н.І.Кириченко, К.А.Іваніченко, Л.С.Палій.
У цей день звучали вірші авторки цих рядків і пісні на її слова про рідну Федорівку.
А ще демонструвалися роботи відомого своїм неповторним талантом художника А.Т.Токаренка, творіння золотих рук якого надихають на добро і любов до рідного краю, до своїх земляків.
Річка Синюха закарбувала у своїй пам’яті всі історичні миті села Федорівки, щоб колись розповісти про гордий степовий народ, що жив на безмежних просторах біля голубої степової артерії.
Дай Бог тобі, народе, сили волі і духу, щоб вижити та продовжувати свій рід у праправнуках – і так вічно.
Людмила Зарудяна (Палій) «Село на березі Синюхи». З історії села.
Житомир: «Полісся», 2012 рік
Розм.: Т.Сивак, методист ВОМСКТ ВК Тишківської с/р
