На жаль, маємо ще одну болючу звістку для нашої громади.
Війна, з якою загарбницька росія прийшла на територію України, продовжує забирати життя наших воїнів. Знову сум, біль, розпач огорнули нашу Громаду. Після довготривалих пошуків повідомлено про безвіти зниклого воїна-захисника, ще одного янгола-охоронця, що буде оберігати свою родину та всіх нас з небес – ПОПОВА АНАТОЛІЯ МАТВІЙОВИЧА, який мужньо виконавши військовий обов’язок, у бою за Україну, її свободу і незалежність загинув 11 березня 2025 року під час виконання бойового завдання, в районі населеного пункту Костянтинопіль, Волноваського району, Донецької області.
Попов Анатолій Матвійович народився 15 березня 1969 року в місті Москва, російської федерації. Незважаючи на походження, Анатолій Матвійович любив Україну, адже його сюди привезли батьки зовсім маленьким та оселилися в місті Помічна, Добровеличківського району. Тут, у місті Помічна, Анатолій пішов до школи. Ще з дитинства до вподоби було працювати з технікою, тому, по закінченні восьми класів пішов навчатися у профтехучилище №7, що в місті Олександрія, на слюсаря по ремонту автомобілів.
Закінчивши училище, у 1987 році був призваний до радянської армії. Відслуживши 2 роки, повернувся у рідне місто Помічну, де й розпочав свою трудову діяльність на хлібзаводі слюсарем, далі працював водієм. У рідному місті зустрів Людмилу, яка невдовзі стала його дружиною та з якою в шлюбі прожив 21 рік. Було народження доньки Аліси, на жаль, сім’я пережила її смерть…
У 1991 році Анатолій Матвійович переїздить до села Тишківка. Тут працював водієм у колгоспі імені Калініна, яке було реорганізоване в ТОВ «ЗГОДА». Тут народилися дві донечки - Крістіна та Аліна, яким він став підтримкою та опорою.
Не минув і рік після початку антитерористичної операції, як Анатолія Матвійовича Попова було призвано на військову службу 03 січня 2015 року Добровеличківським райвійськкоматом. Він захищав кордони рідної землі на території Донецької та Луганської областей. Був у самому пеклі, Бог та Янгол Охоронець оберігали його на кожному кроці. Але 11 березня 2025 року обірвався зв’язок, обірвалася ниточка надії та сподівання… Як виявилося пізніше – ВІН сам став ЯНГОЛОМ-ЗАХИСНИКОМ…
Він став Героєм нашої рідної неньки України – це простий, скромний, працьовитий, терплячий чоловік, який жив поруч з нами. І, коли виникла потреба, саме він підставив своє плече, не шкодуючи ані здоров’я, ані самого життя. Ці риси характеризують нашого Героя як справжнього чоловіка, вірного сина та захисника нашої незалежної України.
Таким Анатолій Матвійович назавжди залишиться в нашій пам’яті та в наших серцях.
В цю гірку годину вся Тишківська Громада поділяє горе сім’ї ПОПОВИХ та схиляє голови в глибокій скорботі.
Нехай Господь Бог допомагає рідним перенести важкий біль втрати рідної людини.
Спочивай з миром, Анатоліє!
Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях.
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас!
