Історія села Тишківка

Дата: 04.03.2021 11:23

Кількість переглядів: 1798

(Взято із архіву Тишківської сільської ради)

Тишківка - село, центр сільської ради, що розташоване на автошляху Київ - Кіровоград, за 25 км від районного центру та за 50 км від залізничної станції Помічна. Населення - 4791 чоловік. Сільській раді підпорядковані також населені пункти: Андріївка, Богданівна, Лісниче, Станбалка. Виникнення Тишківки належить до середини XVIII ст. За переказами, біля річки Березівки першим оселився солдат Тишко.

У 50-х роках це було поселення Новослобідського козацького полку, в якому проживали 9 виборних козаків, 50 підпомічників, 15 підсусідків. З 1764 року мешканців слободи приписано до Молдавського гусарського полку. 1787 року в казенному поселенні Новомиргородського повіту Тишківці налічувалось 98 дворів і 222 душі чоловічої статі. Вигідне географічне положення (поблизу пролягав шлях на Голту, Херсон і Єлисаветград), степ з родючими чорноземами приваблювали нових поселенців, здебільшого селян, які тікали від поміщицького гніту. З 1821 року в слободі розмістився 3-й ескадрон третьої Української уланської дивізії. На час ліквідації військових поселень тут було вже 539 дворів і до 3 тис. населення. Працювало 20 вітряків та 2 водяні млини, три кузні, три олійниці, горілчаний склад та понад 20 дрібних лавок. Основна маса населення - казенні селяни - жили з хліборобства. У першій половині 80-х років XIX ст. з 640 господарств 17 зовсім не мали землі, 25 - мали від 1 до 2 десятин, 312 - від 2 до 3, 119 - від 3 до 5, 167 - понад 10 десятин. 1885 року на господарство в середньому припадало 3-4 десятини землі, в той же час 15 дворів мали в своєму користуванні 2900 десятин. Малоземелля змушувало бідняків орендувати землю. Не маючи змоги ліквідувати заборгованість орендарям, чимало селян позбавлялися своїх наділів. Злидні і голод гнали їх у найми до поміщиків та в міста. На початку XX ст. на одного жителя села чоловічої статі припадало десятини землі. Орендувати землю бідняки не мали змоги - поміщики здавали її по 18-20 крб. за десятину на рік з обов'язковою сплатою орендних грошей на початку року. Селяни Тишківки взяли участь у революційних подіях 1905-1907 pp. До села не раз приїздили члени Єлисаветградської соціал-демократичної організації, які розповсюджували серед населення революційні листівки, проводили агітацію проти самодержавства. В травні - серпні 1905 року місцеві селяни напали на маєтки поміщиків Зеленюка та Граневича, розібрали зерно, інвентар і худобу. Цей виступ жорстоко придушив каральний загін. Селян примусили повернути забране, а 20 активних учасників заарештували і відправили до єлисаветградської тюрми. Та заворушення не вщухали. 16 грудня 1905 року 500 тишківців розібрали майно економії землевласника Гінзбурга. На всю волость (з 1893 року Тишківка була волосним центром) працювала лише одна приймальна палата на 13 ліжок. Фельдшер та медсестра неспроможні були допомогти всім хворим. Через часті епідемії гинуло багато людей. Так, 1894 року від черевного тифу померло 175 чоловік.

У 80-х роках у селі було дві школи, розміщені в селянських хатах: трирічна земська на 188 учнів і дворічна церковнопарафіяльна, до якої ходило 43 дітей, переважно заможних батьків. Діти навчалися одну-дві зими, а потім залишали школу - треба було працювати в господарстві. В усій волості на кожні 1000 чоловік населення письменних було тільки 659. Під час першої світової війни багато родин лишилося без годувальників: понад 400 чоловік було мобілізовано на фронт. Для армії у населення реквізували 120 коней. Посівні площі скоротилися майже наполовину. Збільшилися податки, і селянам, щоб сплатити їх, доводилось продавати навіть посівний матеріал. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції в березні 1917 року під тиском трудящих старшина волості скликав збори, на яких було обрано волосний громадський комітет. Але до його складу ввійшли здебільшого представники куркулів та їхніх підголосків. За переобрання волосного комітету виступили революційно настроєні жителі. Ділити поміщицьку землю закликав місцевий житель Баркар, який повернувся з фронту. Втративши надію одержати від Тимчасового уряду землю, селяни Тишківки й навколишніх сіл вчинили напад на маєток Загорського. Поміщика було вбито, а майно розібрано. Звістки про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, створення Ради Народних Комісарів на чолі з В. І. Леніним, про Всеукраїнський з'їзд Рад жителі села зустріли з великим піднесенням.

У листопаді 1917 року біднота не раз громила маєтки поміщиків Загорського, Пастушенка, Зеленька та інших. Але селянські виступи жорстоко придушувались каральними експедиціями Центральної ради. 13 січня 1918 року відбулися багатолюдні збори, на яких присутні, вітаючи Радянську владу, висловили протест проти контрреволюційних дій Центральної ради. На цих зборах було створено волосний революційний комітет на чолі з А. Ткаченком. Під керівництвом ревкому і но-більшовицькому настроєних колишніх фронтовиків біднота Тишківської волості бойкотувала куркульсько-націоналістичних старост. А наприкінці січня 1918 року усунула їх від влади. На початку лютого волревком передав владу новообраній Раді селянських депутатів, яка почала розподіл відібраних у поміщиків землі, майна та інвентаря, конфіскувала хлібні лишки в куркулів, забезпечувала хлібом і насінням селянську бідноту, подавала допомогу вдовам і сиротам, підтримувала революційну дисципліну на селі. В березні 1918 року Тишківку окупували австро-німецькі війська. На своїх багнетах вони принесли старі порядки. Створений у селі влітку підпільний волревком організував партизанський загін, до нього ввійшло понад 300 чоловік. Загін очолив колишній солдат П. Харченко. У збройній сутичці під Тишківкою в червні 1918 року партизани розгромили батальйон окупантів, захопили чимало зброї. Після цього каральна експедиція, до складу якої входили німецькі солдати та гетьманська варта, оточили село. Піп та колишній сільський староста виказали партизанів. Карателі заарештували 150 чоловіків і жінок, з яких 19 - А. Муцета, Г. Лута, А. Бебешка, В. Кожухаря, подружжя Співаків та інших - розстріляли. Село було пограбоване й дощенту спалене. Після вигнання в листопаді 1918 року австро-німецьких окупантів жителям села довелося вести боротьбу зі ставлениками буржуазно-напіоналістичної Директорії. В лютому 1919 року червоні війська вигнали петлюрівців. Радянську владу в Тишківці було відновлено. Волосний ревком очолив комуніст Д. М. Мороз. При ревкомі створили земельний комітет, який продовжував роботу щодо розподілу поміщицької та куркульської землі. На кожного члена сім'ї селяни одержали по 1,5 десятини землі. Ревком і земельний комітет допомагали селянам налагоджувати господарство, найбіднішим сім'ям надано посівний матеріал і тягло. В куркулів вилучали хлібні лишки. У квітні 1919 року відбулися вибори до Тишківського волвиконкому, до складу його ввійшли активісти І. Мельник, М. Москаленко, Ф. Сердечний, Г. Борисенко, К. Рева та М. Плющ. При Раді з молоді було створено загін самооборони, який вів боротьбу проти куркульських банд, що всіляко шкодили радянському будівництву. Дальшому здійсненню революційних перетворень перешкодили денікінські війська, що вдерлися до села в серпні 1919 року. Наприкінці січня 1920 року білогвардійців вигнали частини Червоної Армії. 2 лютого 1920 року на сільському сході обрано волосний ревком на чолі з Я. П. Корнієнком. Ревком організував боротьбу з бандитизмом, створивши спеціальні загони з місцевих жителів. Важливу роль у зміцненні Радянської влади на селі, боротьбі з контрреволюційним куркульством відіграв створений 13 липня 1920 року комітет незаможних селян. КНС, очолюваний комуністами І. Бойком та О. Гончаренком, провів перерозподіл землі згідно з законом Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року, подав допомогу бідняцьким господарствам зерном та інвентарем, вилучив у куркулів лишки хліба і надіслав їх для потреб фронту й міського пролетаріату. В листопаді 1920 року на село напала банда Гризлова, що складалася з куркулів та залишків білогвардійців. Активісти села та комнезамівці організували їй збройний опір, але сили були нерівні. У бою загинув Д. М. Мороз. Бандити по-звірячому закатували подружжя комуністів Богуславських. 27 грудня 1920 року Тишківку захопили махновці. Вони розгромили радянські установи, спалили документи, зруйнували зсипний пункт, де зберігалось зерно для сімей червоноармійців. Наприкінці 1920 року частини Червоної Армії, підтримані місцевим населенням, вигнали банди з території волості.

Після закінчення громадянської війни комуністи й Рада приділяли велику увагу зміцненню Радянської влади на селі, відбудові зруйнованого господарства. 1923 року сільські комуністи об'єдналися в партійний осередок. Ще на початку 1921 року виник комсомольський осередок (секретар робітник олійні Ю. Полєвой, нині доктор історичних наук). Комуністи разом з комсомольцями проводили бесіди, виступали з доповідями, в яких розкривали роль кооперації для підвищення продуктивності селянського господарства. 1924 року створено Тишківське сільське споживче товариство, головою правління якого обрано комуніста М. М. Лук’янця. Відкривалися кооперативні магазини. З ініціативи молоді й жіночого активу було засновано селянський будинок. У ньому працювали гуртки політграмоти, атеїстичний, хоровий і драматичний. В сельбуді влаштовувалися диспути на політичні та антирелігійні теми. В лютому 1923 року серед школярів організовані два піонерські загони. На початку 1928 року в селі виникло перше товариство спільного обробітку землі ім. Блюхера. Його очолив комуніст Я. Ковтонюк. У товаристві об'єдналося 37 бідняцьких господарств. Тієї ж весни в Тишківці засновано ще 4 такі товариства. Вони стали базою для створення перших артілей, активними організаторами яких були комуністи М. Г. Головань, Ф. Ю. Гинькут, Т. Д. Небеський та інші. На кінець 1930 року в селі вже налічувалося дев'ять колгоспів, які об'єднували 1614 селянських господарств. Колективізація проходила в умовах гострої класової боротьби. Куркулі вбивали сільських активістів, псували сільськогосподарський інвентар, палили громадські будівлі, підбивали селян забивати худобу тощо. Першого травня 1932 року від рук куркулів загинув активіст колгоспного руху, голова бідняцько-наймитської групи, член правління колгоспу ім. Блюхера Л. Михайленко. А через кілька днів колгоспний сторож А. Усенко відбив збройний куркульський напад на колгоспну комору. За рішенням загальних колгоспних зборів куркулів, які шкодили проведенню колективізації, було вислано за межі району. Дійову допомогу колективним господарствам подавали працівники Тишківської МТС, створеної 1931 року. Вже 1934 року тут було 104 трактори, 48 комбайнів, 19 молотарок, 27 сівалок та інший інвентар. Політвідціл МТС та директор - двадцятип'ятитисячний з Кіровоградського заводу «Червона зірка» П. Я. Шлянін організували підготовку кадрів масових спеціальностей: механізаторів, рільників та обліковців. В агротехнічних гуртках колгоспники оволодівали науковими основами землеробства. В 1935 році Тишківка стає районним центром. Комуністи та комсомольці районних партійної та комсомольської організацій стали ініціаторами соціалістичного змагання. Серед його переможців у 1936 році були комуніст Я. Кожухар, який комбайном «Комунар» за сезон зібрав 471 га зернових, вдвоє більше завдання, і комсомолка М. Стеценко. Вона перевиконувала норму виробітку в півтора раза. Завдяки підвищенню культури землеробства окремі рільничі бригади тишківських колгоспів у 1936 році зібрали по 22 цнт зернових. Значних трудових успіхів добилися хлібороби колгоспу «Жовтневий промінь». Вони виростили 200-пудовий урожай кукурудзи. Ланкова артілі О. Ф. Воробйова, яка зібрала по 250 пудів зерна кукурудзи та по 150 пудів насіння соняшнику з кожного гектара, демонструвала свої досягнення в 1940 році на Всесоюзній сільськогосподарській виставці. За високі показники в галузі тваринництва до Почесної Книги виставки 1939 року занесено прізвище свинарки колгоспу «Більшовик» У. Богоріл, яка одержала й виростила по 18 поросят від кожної свиноматки. За відмінні показники в розвитку конярства голову тишків- ського колгоспу ім. Будьонного О. Г. Завалка нагороджено орденом «Знак Пошани». Значну роль у здійсненні виробничих планів відігравала сільська Рада. Сільськогосподарська комісія Ради тримала під повсякденним контролем виконання колгоспами всіх господарських завдань. На своїх засіданнях виконком Ради систематично розглядав питання підготовки до проведення весняних посівних, догляду за посівами, збирання врожаю, про стан і дальший розвиток громадського тваринництва. Члени виконкому надавали повсякденну практичну допомогу колгоспникам у розв'язанні всіх господарських завдань.

Більшість з них безпосередньо працювала на найважливіших ділянках колгоспного виробництва. Завдяки піклуванню депутатів сільської Ради набагато поліпшилося медичне обслуговування населення. Стали до ладу райлікарня з хірургічним, терапевтичним, гінекологічним та пологовим відділеннями, дві амбулаторії та вісім фельдшерсько-акушерських пунктів. Збільшилася кількість лікарів і середнього медичного персоналу. На кінець 1940 року в Тишківці вже не було неписьменних. Тут працювали середня школа, семирічна та дві початкові школи, де 50 учителів навчали понад 700 дітей. З ініціативи громадськості закрили церкву. В центрі села виріс будинок клубу з залом на 350 місць. Його спорудили трудящі в позаробочий час. На території кожного колгоспу також діяли клуби, червоні кутки й бібліотеки. Всього в селі було 9 червоних кутків та 9 бібліотек. Тільки послугами сільської бібліотеки користувалися 1823 читачі. В 1939-1940 pp. майже кожна сім'я передплачувала газети й журнали.

У перші дні Великої Вітчизняної війни в Тишківці створено винищувальний батальйон з 98 чоловік для боротьби з ворожими парашутистами та диверсантами. Колгоспники евакуювали на схід сільськогосподарську техніку і худобу. 31 липня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували Тишківський район. Гітлерівці створили в селі концентраційний табір для радянських військовополонених, де загинуло від голоду 1000 чоловік. Фашисти розстріляли 27 мешканців села, 107 юнаків і дівчат вивезли на каторгу до Німеччини. В селі Андріївці Тишківської сільської Ради за вбивство німецького коменданта окупанти стратили 89 чоло вік: усіх дорослих чоловіків зігнали до школи і кожного третього розстріляли, а ЗО чоловік повісили. Комсомольця Г. Милованова, який вбив коменданта, після жорстоких катувань страчено на сільському майдані Тишківки. Загинули від рук фашистів і перші комсомольці села 1.1. Гриценко та М. Ф. Красовський. Жорстокий терор окупантів не залякав радянських людей. У травні 1942 року підпільні групи Тишківського району влилися до партизанського загону ім. Чапає- ва, що діяв на території Тишківського, Підвисоцького та Хмелівського районів. Велику антифашистську роботу проводили в Тишківці підпільні групи, які очолювали М. А. Патлаченко та 1.1. Муцет. Понад тисячу місцевих жителів мужньо боролися і на фронтах Великої Вітчизняної війни. Один з них І. Р. Усенко з групою бійців у січні 1945 року першим переправився через Одер. Закріпившись на невеличкому клаптику ворожої землі, сміливці відбили безліч атак і таки утримали плацдарм. Коли підійшло підкріплення, в живих залишилось лише кілька чоловік. Тяжко поранений І. Р. Усенко продовжував вести бій. За бойовий подвиг він удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Зараз І. Р. Усенко працює на Кіровоградському заводі «Червона зірка». За хоробрість, виявлену під час форсування Дніпра, в жовтні 1943 року звання Героя Радянського Союзу присвоєно командирові гвардійського стрілецького полку Б. Д. Леву. Пізніше генерал-майор Б. Д. Лев працював викладачем Військової академії ім. М.

В. Фрунзе у Москві. 549 вихідців з села відзначились у боях за Батьківщину і нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Трудящі села свято бережуть пам'ять про загиблих у Великій Вітчизняній війні. В сільському парку покладено гранітні плити, на яких викарбувано 320 імен тих, що полягли на фронтах у боротьбі з німецьким фашизмом. 13 березня 1944 року Тишківку визволено від німецько-фашистських окупантів. Були зруйновані всі громадські будівлі, приміщення установ, школи, сільський клуб, мости. У відновлених колгоспах не вистачало тягла, техніки. Землі обробляли коровами і вручну. Енергійно приступали до праці, а також вели значну громадську роботу демобілізовані воїни. В колгоспи Тишківки з Російської Федерації надійшли будівельні матеріали, зерно на посів тощо. Місцева МТС поповнилась тракторами та іншою сільськогосподарською технікою. На 1949 рік у ній налічувалось 101 трактор, 26 комбайнів, 25 тракторних сівалок, десятки плугів, культиваторів тощо. Завдяки механізації трудомістких робіт колгоспи Тишківки в 1949 році освоїли довоєнні посівні площі. Якщо в 1940 році колгоспи села виростили в середньому по 12-14 цнт зернових з гектара, то в 1949 році - по 16-18. Найвищих урожаїв досягла бригада № 1 колгоспу «Шлях до комуни», вона зібрала по 17 цнт озимої пшениці з усієї площі посівів, а ланка В. Н. Богданової на площі 25 га по 20,7 цнт цієї культури. Партійні організації та правління колгоспів приділяли велику увагу збільшенню поголів'я тваринництва і підвищенню його продуктивності. На тваринницькі ферми пішли працювати комуністи й комсомольці. Вже в 1949 році показники розвитку поголів'я і продуктивності худоби перевищили довоєнні. Велику організаторську роботу у відбудові села, його господарства, культурно- побутових закладів провела сільська Рада. Спираючись на депутатів і сільський актив, Рада здійснювала повсякденний контроль за ходом польових робіт в усіх дев'яти колгоспах. На засіданнях виконкому заслуховували звіти голів колгоспів, керівників установ, шкіл та голів постійних комісій. 1955 року в селі на базі дев'яти колгоспів створено три господарства: ім. Калініна, ім. Ульяновата «Україна». Вони стали господарями 15 853 га землі, з яких майже 14 тис. орної. Зростання технічної оснащеності, впровадження у виробництво агробіологічної науки та передового досвіду значною мірою сприяло підвищенню врожайності всіх сільськогосподарських культур, а також дальшому розвиткові тваринництва. Під керівництвом партійних організацій в усіх колгоспах широко розгорнулось соціалістичне змагання. Протягом 1959-1965 pp. 33 трудівники села удостоєні урядових нагород. Серед них бригадир тракторної бригади колгоспу ім. Ка- лініна М. О. Розливан, нагороджений орденом Леніна, бригадир тракторної бригади колгоспу ім. Калініна A. JI. Коренюк та ланкова колгоспу ім. Ульянова О. Ф. Во- робйова - орденом Трудового Червоного Прапора. Гідно відзначено урядом і працю тваринників. Так, свинарку колгоспу ім. Калініна М. Є. Усенко удостоєно ордена Леніна, свинарку О. С. Бебешко - ордена «Знак Пошани». В 1958 році її обрано депутатом Верховної Ради СРСР. За восьму п'ятирічку значно зросла матеріально-технічна база колгоспів села. Вони мають 148 тракторів, 77 комбайнів, 76 вантажних автомашин, чимало сівалок, культиваторів та інших ґрунтообробних машин і знарядь. До 100-річного ювілею В. І. Леніна трудівники артілі ім. Ульянова в 1969- 1970 pp. на кожному гектарі одержали 40-центнеровий урожай озимої пшениці, понад 300 цнт цукрових буряків і надоїли більш як по 3 тис. кг молока від кожної корови. Колгосп ім. Ульянова в 1969 став учасником ВДНГ. Головний комітет виставки нагородив його дипломом першого ступеня і преміював вантажним автомобілем. За перемогу в соціалістичному змаганні на честь Ленінського ювілею колектив господарства нагороджений Ленінською Ювілейною Почесною Грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС, одержав премію в сумі 6300 крб. і занесений до обласної Ленінської книги трудової слави. 295 трудівників села удостоєні ювілейної медалі, а бригадир тракторної бригади колгоспу ім. Ульянова Я. Г. Кожухар - звання Героя Соціалістичної Праці. У механізатора довгий і славний трудовий шлях. Уперше односельці побачили його за кермом комбайна ще в 1932 році. З 1957 року Я. Г. Кожухар - незмінний бригадир тракторної бригади. Очолюваний ним колектив завжди попереду в соціалістичному змаганні серед бригад колгоспів села. У восьмій п'ятирічці бригада підвищила врожайність зернових на кожному гектарі на 8 цнт. 1970 року механізатори виростили по 39,3 цнт зернових, у т. ч. по 64 цнт кукурудзи та 347 цнт цукрових буряків з кожного гектара. Високих показників досягли й чимало тваринників. Так. доярка артілі ім. Ульянова Є. М. Стерпун у 1970 році річне зобов'язання - надоїти 3000 кг молока від корови - виконала за 9 місяців. Такі самі успіхи і в доярок О. Ф. Врадій та Г. І. Довгенко. Вагомий внесок у розвиток своїх господарств зробили тишківські хлібороби в новій п'ятирічці. Виконуючи рішення XXIV з'їзду КПРС партійні організації колгоспів розгорнули соціалістичне змагання за підвищення врожайності зернових. Значних успіхів досягнуто в колгоспі ім. Калініна, який очолює кавалер ордена Леніна, делегаї XXIV з'їзду КПРС, член Ревізійної Комісії ЦК КП України Є. О. Головань. Трудівники цієї артілі зібрали в 1971 році по 41,8 цнт зерна, завоювавши першість серед усіх господарств району. Колгоспники артілі ім. Ульянова вийшли переможцями в змаганні за підвищення врожайності озимої пшениці. Вони зібрали її з кожного гектара по 44,8 цнт. Колектив комуністичної праці, бригада високої культури землеробства, яку очолює Я. Г. Кожухар, на площі 450 га виростила по 48,9 цнт озимої пшениці. Свинарка О. Баранова з колгоспу ім. Калініна у 1971 ропі на кожну свиноматку одержала по 28 поросят. В колгоспі створені умови для навчання й культурного відпочинку тваринників. Тут обладнано будинки тваринників, у яких є їдальні, медично-санітарні профілакторії, бібліотеки, радіоли, телевізори. Трудівники тишківських колгоспів активно включились у змагання на честь піввікового ювілею Країни Рад. Переможцям його будуть вручені пам'ятні червоні прапори, червоні стрічки та приз «Золотий сніп». Хлібороби колгоспу ім. Калініна 1972 року виростили ранніх зернових по 33,3 цнт з гектара, працівники ферм обох господарств виконали піврічні зобов'язання по надоях молока на 105 процентів. В усіх трьох колгоспах впроваджено внутрігосподарський розрахунок, грошову оплату праці. В 1970-1971 pp. щорічні чисті прибутки кожного з колгоспів села становили понад півмільйона крб. Річний прибуток артілі «Україна» на початку нової п'ятирічки перевищив 800 тис. крб. Це дає можливість створювати перехідні фонди для гарантованої оплати колгоспників, яка за останні п'ять років збільшилась удвоє. Середньомісячний заробіток кожного механізатора колгоспу ім. Ульянова за роки восьмої п'ятирічки зріс більше яку два рази, а в 1971 році становив 214 крб., доярок - 135 крб., свинарок - 96 карбованців. З місцевих промислових підприємств у Тишківці діє сироварний цех Добровелич- ківського маслосирзаводу, який переробляє продукцію, що надходить з ферм навколишніх колгоспів. В добре обладнаних майстернях відділення «Сільгосптехніки» проводиться ремонт сільськогосподарських машин колгоспів Тишківської зони. Постійно зростає виробнича потужність цегельного заводу, що працює з 1956 року. В 1971 році завод виготовив цегли, черепиці та залізобетонних виробів на суму близько 3 млн. крб. Останнім часом на підприємстві освоєно виробництво керамічної плитки. Партійні та комсомольські організації спрямовують усі зусилля трудящих на успішне виконання господарських завдань. У трьох тишківських колгоспах працює близько 150 комуністів. На тваринницьких фермах, у бригадах створено партійні групи. їх очолюють досвідчені комуністи-виробничники. Більшість членів і кандидатів у члени партії працюють у сфері матеріального виробництва. Так, з 67 комуністів колгоспу «Україна» в рільництві зайнято 27, з них 12 - механізатори, 14 - у тваринництві та 10 - спеціалісти сільського господарства. В кожному колгоспі, на підприємстві та в школах діють комсомольські організації. Комсомольці виступають ініціаторами багатьох цінних починань на виробництві й у громадському житті села. Багатогранну роботу проводить сільська Рада депутатів трудящих. Так, постійна комісія сільського господарства систематично обговорює виробничі плани колгоспів, заслуховує звіти агрономів про запровадження ними тих чи інших агротехнічних заходів у колгоспному виробництві, контролює виконання правліннями колгоспів рекомендацій комісії. До роботи в постійних комісіях, депутатських групах та постах, крім 73 депутатів, залучено численний актив села. Про впорядкуванні Тишківки постійно дбає соціально-культурна комісія сільської Ради, очолювана старим комуністом А. П. Дудником. Село забудовано красивими будинками під шифером, черепицею й залізом. Центр його прикрашають двоповерхові адміністративні та приміщення культосвітніх закладів. 1969 року на кошти колгоспів споруджено двоповерхові корпуси середньої школи, та за роки восьмої п'ятирічки - будинок майстерень Тишківського кущового побуткомбінату. На його базі створено навчально-виробничий комбінат підготовки кадрів масових професій служби побуту. Стали до ладу 5 типових дитячих дошкільних закладів, три чоти- риквартирні будинки для тваринників тощо. Активізується діяльність новостворених колгоспних комунгоспів, зокрема, ними прокладено дороги з твердим покриттям, що з'єднують ферми, бригади з центральним шосейним шляхом. Ведеться будівництво тротуарів. З 1959 року в Тишківці діє водопровід, який прокладено майже по всіх вулицях і на ферми. Трудящі села користуються послугами комбінату побутового обслуговування, де е майстерні пошиття одягу, взуття, ремонту телевізорів, радіоприймачів та перукарня. Село повністю електрифіковано і радіофіковано. За післявоєнні роки набагато розширилась торговельна мережа. Тепер у Тишківці 6 продовольчих, 2 сільмаги, магазини готового одягу, взуття, господарських товарів і меблів, культмаг. У щоденний побут населення ввійшли пральні машини, електричні й газові плити. В особистій власності колгоспників є 17 легкових автомашин, близько 360 мотоциклів. Про зрослий добробут трудящих свідчить і те, що в місцевій ощадкасі на рахунках 2020 вкладників зберігається понад 1250 тис. крб. Особисті заощадження за останні три роки зросли вдвоє. Якщо до революції в Тишківці був один фельдшер, то тепер у сільській лікарні працюють 11 лікарів і 33 працівники з середньою медичною освітою. У відкритій наприкінці восьмої п'ятирічки лікарні є добре обладнані хірургічне, терапевтичне, дитяче та інші відділення. Діють також рентгенологічний кабінет, лабораторії, зубопротезний кабінет, поліклініка. Силами громадськості збудовано стадіон та спортивні майданчики. В кожному колгоспі є футбольні команди, секції важкоатлетів, волейбольні, шахові та інші. У двох середніх, початковій, заочній та школі робітничої молоді трудяться 76 вчителів і навчається близько тисячі учнів. За плідну багаторічну роботу на педагогічній ниві Я. Я. Холоденко нагороджена орденом Леніна. Тільки за післявоєнні роки середню школу закінчили понад 1700 чоловік. Багато випускників здобули вищу освіту, стали інженерами, лікарями, вчителями, спеціалістами сільського господарства і працюють у рідному селі. Центрами культурного відпочинку трудящих стали сільський та колгоспні будинки культури зі стаціонарними кіноустановками. З гуртків художньої самодіяльності при них діють драматичний, хоровий, танцювальний тощо. З ініціативи партійних організацій та громадськості села на кошти колгоспів споруджено типовий палац культури. Члени первинної організації товариства «Знання», до складу якого входять учителі, лікарі та спеціалісти сільського господарства, виступають перед населенням з лекціями на сільськогосподарські, політичні, естетичні та інші теми. У селі є бібліотека для дорослих, дитяча та три колгоспні з фондом 75 тис. примірників. У сільській бібліотеці налічується понад 47 тис. книг. Відвідує її близько 2100 читачів. Працівники бібліотеки влаштовують виставки рекомендованої літератури для механізаторів, доярок та телятниць на тракторних бригадах і молочних фермах. Практикуються бібліографічні огляди й вечори книги, літературні вечори й читацькі конференції, запроваджено міжбібліотечний абонемент. За планом розвитку села протягом дев'ятої п'ятирічки в Тишківці виростуть нові адміністративні, господарські, культурно-побутові будівлі. Колгоспи побудують насіннєве сховище, механізований свинарник, комплекс для великої рогатої худоби. Для спеціалістів сільського господарства зведуть 11 житлових будинків. Збільшиться протяжність водопроводу, буде прокладено шлях з твердим покриттям завдовжки 3 км, відчинить двері новий універсальний магазин. Правління колгоспу ім. Ульянова планує збудувати приміщення середньої школи й дитячих ясел, а колгоспу ім. Калініна - шкільного інтернату і спортзалу. Своєю наполегливою працею трудящі села наближають здійснення цих планів.

Фото без опису